НЕЗВИЧАЙНА реліквія воскресіння

Автор: ks. Mieczysław Piotrowski TChr

Клаус Бергер, викладач теології Нового Завіту на факультеті Євангельської теології Гейдельберзького університету, один з найбільш знаних сучасних німецьких біблеїстів, автор численних книжок, пише у німецькому виданні „Фокус”, що „образ лику Ісуса з Манопелло є першою сторінкою Євангелія. Євангеліє – це текст, а передує йому саме образ Воскресіння (…). За юдейською традицією, аби довести щось перед судом, потрібно було представити двох свідків. І тут ми, власне, маємо двох свідків: Йоана і Петра. До того ж і два докази: два шматка полотна – Туринську плащаницю і Лик з Манопелло. Два речових докази Воскресіння. Воскресіння є фактом. Це не теологічна метафора. Воскресіння є дійсністю. І про це говорить образ із Манопелло”.

Поховання пораненого і скривавленого тіла вимагало, за юдейською традицією, використання чималої кількості полотна і хусток. З рота і носа вмираючого Христа сильно текла кров. Хтось із тих, що стояли під Хрестом, притиснув лляну хустку до Його обличчя. Кровотеча була така сильна, що потрібно було скласти хустку і ще раз притиснути до обличчя Померлого. Ця лляна хустка, розмірами 855мм на 525 мм, з численними плямами крові та сукровиці, збереглася до наших часів і з VIII ст. знаходиться у найстарішій скарбниці Іспанії – у катедральному соборі в Ов’єдо. Наукові дослідження підтвердили, що «вік» цієї лляної тканини сягає І ст.н.е. Це „сударіон”, тобто хустка, якою обтирали обличчя вмираючого (за юдейським звичаєм). Розташування плям крові, які знаходяться на хустці з Ов’єдо, цілком збігається з відбитком обличчя на Туринській плащаниці. На обох тканинах знайдено кров групи АВ, яка належить одній і тій самій Людині.

Після того, як тіло Ісуса було зняте з хреста, його спочатку загорнули в майже чотириметрову лляну плащаницю (синдон). Це було зроблено, аби, за юдейським звичаєм, не торкатися мертвого тіла голими руками і не проливати крові. Аби не дати вустам Померлого відкритися, їх було перев’язано ще іншою хусткою, так званою патіл (pathil), яка сьогодні зберігається в Кагорі (Cahors), на півдні Франції.

Потім тіло, загорнене в синдон, обгорнули і обв’язали широкими полотняними стрічками (отонія) хрест-навхрест, щедро їх при цьому змочуючи маслами та пахощами ззовні і зсередини. І лише потім, отак сповите, немов кокон, тіло Ісуса поклали до гробу, і там Його обличчя прикрили дорогоцінною хусткою з вісону.

В Євангелії від св. Йоана читаємо про полотна і пустий гріб Христа. Згідно з цим описом, Петро та „інший учень” побігли рано-вранці до гробу, але отой „інший учень” випередив Петра: „Нахилившися, бачить – лежить полотнище. Однак, не ввійшов. Приходить тоді слідом за ним Симон Петро і, ввійшовши до гробниці, бачить, що полотнище лежить, а й хустка, яка в Нього на голові була: лежала ж вона не з полотнищем, а, згорнена збоку, на іншому місці. Тоді ввійшов той інший учень, який першим був прийшов до гробниці, – і побачив, і увірував” (Йн 20,5-8).

Видатний знавець грецької мови Антоніо Персілі у книжці „Sulle tracce del Risorto” (Тіволі, 1988), використовуючи доробок інших екзегетів, а також Отців Церкви (Кирила Єрусалимського і Кирила Александрійського), пропонує поправку до перекладу уривку з Євангелія від св.Йоана (20,5-8): „Йоан, нахилившись, побачив полотна, які лежали незрушені, та хустку, яка була на Його голові, не опалу, як полотно, але піднесену, що залишалася в позиції огортання в певному місці”.

Апостол Петро, бачачи незрушені похоронні полотна, крізь які чудесним чином проникло прославлене тіло Христа, повірив у Воскресіння, хоча ще не бачив Воскреслого. Під час Воскресіння людська природа Ісуса була прославлена. В Ньому замешкала „вся повнота”: „враз з людською природою живе вся повнота Божества” (Кол 2,9). Поховальні полотна, які обвивали мертве тіло Ісуса, після Його Воскресіння опали, сплющилися, оскільки залишилися порожніми, коли Воскресле Тіло проникло крізь них. І тільки в тому місці, де була голова, поховальні полотна зберегли свою форму, оскільки раніше вони були сильно просякнуті кров’ю та пахощами, а висохнувши, стали твердими, наче картон. Відомо, що на голову Ісуса, Який лежав у гробі, щільно сповитий поховальними полотнами, була покладена хустка з дорогоцінного вісону на знак особливої пошани. Ця виняткова реліквія знаходиться у Манопелло.

Євангеліст Йоан із шести грецьких виразів, які означають акт бачення, використав слово eiden – „побачив і увірував” (Йн 20,8). Це слово вказує на факт, що людина не тільки бачить щось, але й розуміє, що відбулося. Святий Йоан прагнув таким чином підкреслити, що коли він побачив форму непорушеного полотна, то зрозумів, що тіло Ісуса в таємничий спосіб проникло крізь поховальні полотна, а отже, Ісус таки воскрес. Тому св. Йоан одразу увірував у Воскресіння Ісуса.

Воскреслий Ісус залишив нам особливий знак свого Страждання, Смерті й Воскресіння – чудесним відбитком цілого свого тіла на поховальному полотні 436 см у довжину і 110 см у ширину, в яке було загорнуте Його тіло. На Плащаниці відбився фотографічний, тривимірний негатив тіла спереду і ззаду, натомість численні сліди крові групи АВ є фотопозитивом. Відбиток анатомічно прекрасний, і сучасна наука нездатна його відтворити. Тіло мусило якимось таємничим чином проникнути крізь поховальні полотна, оскільки немає жодних слідів відривання полотна від тіла, а криваві струпи і структура тканини не порушені. Святіший Отець Йоан Павло ІІ назвав Туринську плащаницю „особливим свідком Пасхи: Страстей, Смерті й Воскресіння” (13.04.1980 р.). „Для віруючої людини, – сказав Слуга Божий, – важливе насамперед те, що Плащаниця є дзеркалом Євангелія. (…) Плащаниця є справді незвичайним знаком, який відсилає нас до Ісуса, істинного Слова Отця…” (24.05.1998 р.).

Воскреслий Ісус залишив також відбиток свого обличчя на хустині з Манопелло. Вельми імовірно, що під час Воскресіння Христа там було якесь таємниче випромінювання, яке викликало фіксацію зображення обличчя на прозорому, тонесенькому вісоні, покладеному на голову Ісуса. Вчені припускають, що цей самий вид енергії залишив відбиток мертвого тіла Ісуса й на Туринській плащаниці.

Все вказує на те, що то сам Втілений Бог залишив для нас два вражаючі образи свого Божого Обличчя: один на Туринській плащаниці, другий на хустці з Манопелло. Вони є записом кульмінаційного моменту історії людства, коли відбулася вирішальна перемога над сатаною, гріхом та смертю. Син Божий, стаючи істинною людиною, міг як Бог узяти в свою людську природу гріхи всіх людей: „Він наші недуги взяв на себе, Він ніс на собі наші болі” (Іс 53,4). З історії життя кожної людини Він перейняв на себе всі гріхи та смерть. Сам без гріха, Він пізнав, яким страшним стражданням є гріх. У найбільшому стражданні, у пізнанні найбільшого зла під час Страстей і Смерті на хресті Ісус був досконало слухняний Отцю і таким чином подолав гріх і смерть, отримуючи від Отця дар воскреслого життя.

Відбиток обличчя на хустині з Манопелло, а також відбиток мертвого тіла на Туринській плащаниці залишилися не внаслідок безпосереднього контакту тіла з полотном, а завдяки чудесному Божому втручанню під час Воскресіння Христа. Ми отримали чудесний запис почергових етапів прославлення Христового людства. На Туринській плащаниці залишився відбиток ще мертвого тіла Ісуса, але вже в мить початку процесу Його прославлення. Тіло почало випромінювати таємничу енергію, яка з надзвичайною точністю увічнила на полотні зображення цілого тіла у фотонегативі.

Натомість на хустині з Манопелло відбився вигляд обличчя вже ожилого Ісуса у фотопозитиві, але ще до завершення процесу Його прославлення, оскільки на лиці ще видно сліди ран і набряків. Коли вперше бачиш Обличчя з Манопелло, може з’явитися почуття розчарування, бо ж воно не таке красиве, як ми того очікували. Потрібно, однак, усвідомлювати, що це є Обличчя Ісуса, Який воскресає, а отже, воно ще не вповні прославлене. Краса Воскреслого Ісуса безконечно перевищує будь-яку нашу уяву. Ми зможемо бачити Його і радіти Йому лише на небі. Лик з Манопелло є обличчям Христа, Який воскресає, у момент Його переходу від смерті до життя. Тоді відбувалося докорінне переображення спотвореного у стражданні та смерті на хресті тіла Ісуса, Який добровільно був „поранений за наші гріхи, роздавлений за беззаконня наші. (…) Не було в ньому ні виду, ні краси, – ми бачили його, – ні вигляду принадного не було в ньому. Зневажений, останній між людьми, (…) немов людина, що перед нею обличчя закривають, і ми його за ніщо мали” (Іс 53,5.2б-3).

Лик з Манопелло є обличчям Христа, Який воскресає, але ще зі слідами страждань, а отже – у процесі прославлення, цілковитого переображення, „одягнення тлінного в нетління, смертного в безсмертя” (пор. 1 Кор 15,53). Тому Божий Лик справляє таке враження, ніби намальований світлом; Він змінює вираз залежно від кута зору і сили освітлення. Тільки в сонячному світлі воно набирає повного виразу і краси.

Найстарша назва образу із Манопелло – acheiropoietos, вказує на факт, що він не був намальований людською рукою, а отже – є справою самого Бога. Лик з Манопелло показує справжнє обличчя Бога. Господь Бог залишив нам виразний образ правди про своє Втілення, смерть і Воскресіння. Через цей образ Він не раз підтвердив, що насправді став людиною, що взяв на себе всі наші страждання та гріхи, що насправді помер і воскрес, аби звільнити нас від гріха і смерті та привести до щастя в небі.

Божий Лик з Манопелло є насправді незвичайною реліквією Господа, Який воскресає. Її найважливіше завдання – вказувати нам усім на дійсну присутність Особи Воскреслого у таємниці Євхаристії. „Євхаристійна Гостія є «хлібом Плащаниці», в якому криється Бог”, – писав св. Тома Аквінський. Євхаристія – це наш найбільший скарб, адже це сам Ісус, Який прагне ділитися з нами своїм воскреслим життям, зцілювати всі хвороби духа і тіла.

Як казав Господь св.Фаустині: „Я прагну єднатися з людськими душами; Моя розкіш – єднатися з душами. Знай про це, дочко Моя: коли Я приходжу у Святому Причасті до людського серця – маю повні руки всіляких благодатей і прагну віддати їх душі, але душа навіть не звертає уваги на Мене, полишає Мене і займається чимось іншим. О, як Мені сумно, що душі не пізнали любові. Вони поводяться зі Мною як із чимсь мертвим” („Щоденник”, 1385).

Образ Обличчя Христового на Туринській плащаниці, на хустині з Манопелло і насамперед у Євхаристійній гостії запрошує нас до щоденної тривалої молитви та адорації. Однак „до повного споглядання обличчя Господнього, – пише Йоан Павло ІІ, – ми не можемо дійти самотужки, а єдино лише піддаючись провадженню благодаті. Тільки досвід мовчання й молитви створює відповідну основу, на якій може дозріти і розвинутися більш правдиве, адекватне й цілісне пізнання таємниці, найвище вираженої у чітких словах євангеліста Йоана: «І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми  лаву його бачили – славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого» (Йн 1,14). (З Апостольського листа „Novo millennio ineunte”).

Кельнський кардинал Майснер, прочитавши книжку „Боже Обличчя. Плащаниця з Манопелло”, написав: „Тим, що мене особисто найбільше зворушило в цій книжці, є факт, що так зване Обличчя з Манопелло точно відповідає зображенню, відбитому на Туринській плащаниці. Однак наскільки в Турині це є обличчя, змальоване стражданням, – настільки оце обличчя (яке, як я вже сказав, цілковито збігається з Туринським образом) намальоване силою пасхальної перемоги. «Бог живе, Христос воскрес» – таким є послання цієї книжки. І тому її варто прочитати. Вона є великим даром для початку нового тисячоліття…

У моєму Бревіарії лежить невеличка репродукція Плащаниці з Манопелло. І перш ніж я візьмуся до молитви, завжди зазираю в очі Ісуса. А Він дивиться просто в наше серце. Ісус не дивиться, як поліцейський або слідчий, – Його погляд надає відваги. Якщо це правда, що найкоротшим шляхом до зустрічі людей є погляд, то наскільки ж більше це стосується зустрічі людини з Богом! Погляд є найкоротшим шляхом для зустрічі між Богом і людиною. Мушу визнати, що зрозуміти цю істину мені дуже допомогла саме зустріч із Плащаницею з Манопелло. Коли я поглянув на це загадкове полотно – таке тонке, що здалеку його взагалі не видно, й аби його побачити, потрібно підійти до нього на відстань простягненої руки, – я відчув глибоке зворушення… Обличчя Христа з Манопелло дуже глибоко відбилося в моїй душі”.