Сила розарієвої молитви

Автор: Robert Bil

Потужність цієї молитви унаочнилася, між іншим, у моральному відродженні, яке відбулося після об’явлень Матері Божої у другій половині ХІХ ст. у Герцвальді, що у Вармії (історична область на півночі Польщі. – Прим.пер.). За доби германізації польських земель, які опинилися під прусським володарством, коли боротьба з усім польським набирала обертів, Пресвята Діва закликала місцевий люд молитися на розарії. Незабаром стали помітними плоди цього, про що знаходимо в описах настоятеля Герцвальду, свідка об’явлень: „Посеред усіх, хто розмовляє польською, втішний поступ чинить особливо ревність до молитви і Братство Помірності. Мільйони моляться на розарії, завдяки чому зміцнюються у вірі католицькій, і величезна кількість п’яниць нині вирвана з тимчасової та вічної погибелі. До цього належить додати чистоту життя, яку можна помітити серед молоді, численні чернечі покликання, чоловічі й жіночі, різні навернення й конверсії (перехід з іншого віросповідання – прим. пер.), а також і часте приступання до святих таїнств. По всій Вармії, чи не в усіх домівках, розарій
відмовляють разом”.

Отак об’явлення Матері Божої на варміїнській землі викликали духовне оновлення мешканців цих теренів і підштовхнули до змін людей в інших регіонах Польщі. Крім того, вони були підставою, завдяки якій повернення незалежності в нашій країні почало набирати реальних рис.

Суверенність Польщі, повернена разом із завершенням Першої світової війни, по багатьох роках неволі, зазнала нової серйозної загрози у 1920 р., коли наша батьківщина переживала навальні атаки могутньої армії більшовиків. Ця подія увійшла в народну пам’ять під назвою „чуда над Віслою”, оскільки її справді можна розглядати виключно в категорії чуда. Достатньо нагадати, що проти радянських сил (12 піхотних дивізій і 2 моторизовані дивізії) вийшли заледве три з половиною дивізії польської піхоти і кілька окремих військових частин. Результат зіткнення, здавалося, був наперед зрозумілий… Швидкої перемоги більшовиків очікували й німці, для яких здобуття Варшави мало стати ключовим моментом і поштовхом до загарбання Гданська і Верхньої Сілезії. Більшовицькі війська швидко наближалися до столиці. Стривожені варшав’яни цілими натовпами стали наповнювати храми (було видано розпорядження, що з 6 по 14 серпня в усіх костелах відбудеться виставлення Пресвятих Дарів), а на Замковій площі близько 30 тисяч жінок, дітей і людей літнього віку ревно молилися на розарії. Люди одне одного втішали, пригадуючи слова, які 31 липня сказав молодий варшавський катехет о. Ігнатій Скорупка: „Не переймайтеся, Бог і Мати Божа Ченстоховська, Цариця Польської корони, не покинуть нас… Прийде перемога. Цей день близький! Не мине 15 серпня, день Матері Божої Зільної, а ворог буде переможений”. А в цей час уже відлунювали здаля звуки бою…

Битва спалахнула з новою силою в ніч з 13 на 14 серпня. У ній узяв участь і о. Скорупка, який, несучи хрест піднесеним високо над головою, підтримував віру польських солдатів і давав їм приклад мужності та відваги, доки йому не вцілив у голову осколок снаряда. Його надзвичайно жертовна поведінка і героїчна смерть були сприйняті поляками як могутній, надприродний імпульс, який справив величезний вплив на дух народу та війська і зробив так, що 15 серпня 1920 р., у свято взяття Пресвятої Діви Марії на небо, ворожа міць виявилась безсилою, і заповідана перемога польського війська над могутньою більшовицькою армією стала фактом.

Один з учасників варшавської битви 1920 р. о. Станіслав Творковський, таким ось чином підсумував ті драматичні події: „Чудо над Віслою є справою Божого провидіння, до якої додав свої зусилля мій народ, віруючий народ, народ, який взиває до Бога і любить Його… То була битва в ім’я Ісуса Христа, в ім’я Святого Хреста. Символом цього є наш католицький капелан – о.Ігнатій Скорупка, котрий з хрестом у руці біг у шерегу стрілків під Оссовом. (…) Таємницю Чуда над Віслою становить молитва людей Варшави на Замковій площі… Хід битви з приголомшливими силами більшовиків і подолання їх у свято Внебовзяття Пресвятої Діви Марії”.

Також і друга половина ХХ ст. була щедрою на чудодійні об’явлення, під час яких Матір Божа вказувала на велику потребу розарієвої молитви, зокрема у сім’ях. І хоча не всі ці об’явлення були офіційно визнані церковною владою, але кожне ретельно досліджене й у багатьох випадках визнані благословенні духовні плоди, принесені ними. Отож спробуймо коротко описати деякі з них, можливо, менш відомі читачам.

1980 року в місцевості Куапа (Cuapa) у Нігерії селянин Бернард Мартінес, який запитав Пресвяту Діву про Її побажання, отримав таку відповідь: „Прагну, щоб ти щодня молився на розарії”. А дещо пізніше Матір Божа додала: „У сім’ї, разом з дітьми – відтоді, як вони будуть здатні розуміти. Потрібно читати розарій у визначений час,
по завершенні хатніх справ”. А іншого дня об’явлень Матір Божа додала: „Моліться на розарії, роздумуйте над таємницями, слухайте слово Боже, що міститься в цих таємницях”. Об’явлення в Куапі ще не дістали офіційного визнання, але місцевий єпископ заохочував вірних до роздумів над посланням Марії та заохотив до його виконання.

Над об’явленнями в Кампіто (Campito) в Аргентині, які тривають від 1983 р. жінці на ім’я Гледіс Кіроде де Мота, чуває безпосередньо єпископ Кастанья, який з увагою слідкує за розвитком культу в місці об’явлень і підтверджує їхні значні духовні плоди. 6-го червня 1987 р., коли телевізійні станції світу транслювали розарій зі Святішим Отцем Йоаном Павлом ІІ, Матір Божа сказала візіонерці: „Сьогодні Господь слухатиме святий розарій так, немовби його читає Мій голос”.

В обох офіційно визнаних об’явленнях у Наю в Кореї (середина 1980-х років) Матір Божа переказала таке послання: „Моліться ревно на розарії за мир на світі та за навернення грішників. Старайтеся, щоб ожила святість сімей”.

В усіх цих посланнях – а також у багатьох інших – розарій показаний як найважливіша після св. Меси форма молитви, спосіб усунення або зменшення страждань, що загрожують світові за його відхід від справ Божих. Завдяки систематичній практиці розарієвої побожності ми можемо запросити у своє життя – особисте й сімейне – Ісуса та Його Матір.

А щоби наша довіра до сили розарію могла постійно зростати, аби ми набували щораз більше свідомої його краси, молімося якомога частіше словами заклику св. Бартоломео Лонго: „О благословенний розарію Марії, солодкий ланцюгу, який єднає нас із Богом, ти узи любові, що єднає нас з ангелами; башта спасіння від напасті пекла; безпечний порт у морській катастрофі! Ніколи вже тебе не полишимо. Будеш нам допомогою в годину скону. Тобі – останній поцілунок життя, що згасає. А останнім порухом наших уст буде Твоє солодке ім’я, о Царице Розарію, о Мати наша дорога, о Прихисток грішників, о Володарко, Утішителько засмучених. Будь повсюди благословенна, нині і завжди, на землі й на небі”.

Заохоченням до молитви на розарії нехай для нас також стануть слова Святішого Отця Йоана Павла ІІ: „Сьогодні довіряю дієвості цієї молитви (…) справу миру у світі і справу родини (…). [Ми бо пам’ятаємо, що] розарій завжди був молитвою сім’ї і за сім’ю, що колись він був особливо дорогий християнським родинам і безсумнівно сприяв їхній єдності. (…) Отож розарій, скеровуючи наші погляди до Христа, робить нас також будівничими миру у світі. Маючи характер невпинного, спільного благання, згідно з Христовим закликом, аби „молитися завжди й не падати духом” (Лк 18,1), [розарій] дозволяє нам мати надію, що також і нині „боротьба”, така важка, як та, що точиться за мир, може бути переможною! Розарій, далекий від того, щоб бути втечею від проблем світу, схиляє нас дивитися на них очима відповідальними й великодушними, і випрошує нам силу, аби повернутися до них з упевненістю в Божій допомозі та з сильним рішенням, аби за будь-яких обставин давати свідчення любові, яка є „узами досконалості” (Кол 3,14). (…) Дивлюся на вас усіх, брати і сестри кожного стану: на вас, християнські родини; на вас, люди хворі та похилого віку; на вас, молоді: візьміть знову до рук із довірою вервечку розарію, відкриваючи його заново у світлі Святого Письма, у гармонії з літургією, в контексті щоденного життя. (…) Розарієва молитва є великою допомогою для нашої доби. Вона прикликає мир і совість; вводить наше життя у Божі таємниці і вводить Бога у наше життя”.

Опрацював Роберт Біль

Джерела: Готтфрід Гірценбергер, Отто Недоманський, „Книга марійних об’явлень від І до ХХ століття”, Варшава, 2003; Єва Хантер, „Ти – велика гордість нашого народу”, Торунь, 2000; „Час Розарію”, Санктуарій Матері Божої Фатімської в Закопаному, 2003; Йоан Павло ІІ, Апостольський лист „Rosarium Virginis Mariae”, Краків, 2002.